Майже сімдесят тисяч внутрішньо переміщених осіб із Донецької та Луганської областей і Криму… Стільки переселенців зареєстровано зараз у Запорізькій області. Переважна більшість – жінки з дітьми, літні люди, інваліди. Але не менше чверті – ті, кого офіційною мовою називають «працездатне населення». А якщо працездатні – отже, повинні працювати, чи не так? Проте знайти роботу, щоб задовольнила гаманець і душу – непросте завдання навіть для місцевих жителів. Що ж казати про тих, хто приїхав не так давно і, за визначенням, тимчасово?
На одну вакансію – 20 претендентів… Переселенці поза чергою
Ситуацію на ринку праці Запорізької області та нішу, яку на ньому займають переселенці, ми попросили окреслити начальника відділу організаційно-інформаційної роботи й архівної справи Запорізького обласного центру зайнятості Ольгу Тараканову.
- Той, хто зацікавлений знайти роботу, не зволікаючи має звернутись у службу зайнятості. 2016 року до нас прийшли по допомогу понад 1700 внутрішньо переміщених осіб. 412 із них до кінця року були працевлаштовані. Причому, п'ятнадцять вакансій у Запоріжжі, Мелітопольському, Вільнянському, Куйбишевському районах були одразу із наданням житла.
П’ятеро переселенців торік відкрили власну справу. Компенсацію єдиного соціального внеску отримали п’ять роботодавців, котрі взяли на роботу внутрішньо переміщених осіб. Профорієнтаційні послуги центри зайнятості надали 1546 переселенцям. 108 із них пройшли професійне навчання під конкретні заявки роботодавців, а 176 брали участь у громадських й інших роботах.
У нинішньому році з 667 внутрішньо переміщених осіб, які встали на облік у центрах зайнятості, вже влаштовано на роботу 125, пройшли профнавчання - 55, взяли участь у громадських роботах – 44…
З огляду на ситуацію на ринку праці Запорізької області, це непогані показники. Адже, хоча за чотири місяці з початку року знайшли роботу 10 тисяч 200 жителів регіону, але станом на перше травня на обліку лишалося 20 тисяч 700 осіб, а вакансій в базі даних державної служби зайнятості Запорізької області - тільки 1028. Найбільший попит на кваліфікованих слюсарів, електрогазозварників, водіїв, кухарів, офіціантів, продавців, молодших медсестер, трактористів та представників інших робочих професій. Потрібні бухгалтери з досвідом роботи і менеджери.
До речі, не так давно в Якимівці відбувся міжрайонний ярмарок вакансій, де широко пропонувалися сезонні робочі місця в сільському господарстві та у сфері відпочинку.
З першого травня цього року мінімальна допомога з безробіття для застрахованих осіб складає 1280 гривень на місяць, а максимальна – 6736. Для незастрахованих осіб (тих, хто не має достатнього трудового стажу) - 544 гривні. Зауважте: внутрішньо переміщені особи в нашій області отримують у середньому 1869 гривень допомоги з безробіття на місяць.
Переселенцям ми надаємо «зелену вулицю», і все ж із їхнім працевлаштуванням виникають проблеми. По-перше, через підвищені вимоги до роботи. Переселенців не влаштовує заробітна плата, менша від 3200 гривень. Вони вимагають гнучкий графік роботи і повний соціальний пакет.
Друга причина: серед внутрішньо переміщених осіб чимало таких, які за попереднім місцем роботи займали керівні посади (головний скарбник, комерційний директор, заступник директора департаменту, керуючий магазином) або володіють специфічними рідкісними спеціальностями (архітектор, гірничий майстер, лікар функціональної діагностики, педагог-організатор, викладач вишу, репетитор із техніки мовлення, перекладач).
По-третє, роботодавці віддають перевагу місцевим жителям. Адже невідомо, чого чекати від переселенців. Деякі внутрішньо переміщені особи, отримуючи допомогу від держави, досі не поспішають шукати роботу: мовляв, сподіваються на швидке повернення додому. Були прецеденти, коли переселенці без попередження виїжджали в невідомому напрямку (не знявшись із реєстрації та жодним словом не обмовившись роботодавцям).
Четверта причина труднощів: у Запорізькій області протягом останніх років спостерігається скорочення виробництва. Отже – зменшується кількість наявних вакансій. Ця проблема актуальна не тільки для переселенців, а й для багатьох місцевих жителів.
Зрештою, в сільській місцевості навіть за наявності вакантних посад, важко діставатися на роботу і повертатися з роботи через малу кількість рейсів громадського транспорту й великі проміжки між його відправленням.
А реально успішних історій обмаль…
Як то кажуть, «сон в руку». Саме коли редакція «Запорізької правди» зайнялася темою працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, Агенція регіональних ініціатив організувала круглий стіл «Життя переселенців у Запоріжжі: як досягти успіху?»
Голова експертної ради Агенції Олександр Павлов виніс на обговорення питання, що не могли не зацікавити: чим для переселенців стало Запоріжжя: тимчасовим місцем перебування чи новим домом? Чи ефективні програми адаптації внутрішньо переміщених осіб? Як переселенці розвивають у нас власний бізнес, і чим їхній досвід важливий для місцевих жителів?
З одного боку, учасниками обговорення стали офіційні особи: заступник начальника управління соціального захисту населення Запорізької міськради Ірина Озерна; заступник начальника відділу взаємодії з роботодавцями Запорізького міського центру зайнятості Марина Гладкова; радник Міністерства соціальної політики з питань ВПО в нашій області Анастасія Перепелиця. А з іншого – представники громадських організацій: керівник проекту «ВПО: статус vs успіх» ГО «СМАРТ» Надія Кузьмичова, юрист Запорізького відділення Всеукраїнського благодійного фонду «Право на захист» Сергій Щегол й інші.
На жаль, реально успішних історій прозвучало обмаль. Марина Гладкова розповіла про чоловіка, котрий торік став на облік у центрі зайнятості. Працював монтажником й охоронником. Але отримав 23 тисячі гривень на старт власного бізнесу – й успішно займається вирощуванням сільськогосподарських культур. Здавалося б, за можливість завести власну справу люди мають хапатися обома руками. Тим більше, міжнародні організації нині уже не воліють «підгодовувати» переселенців, а хочуть допомагати їм у розвитку – зокрема, бізнесу. Та насправді статистика, що навела Марина Гладкова, не дуже втішна: 2015 року в Запоріжжі започаткували свою справу десятеро внутрішньо переміщених осіб, 2016-го – тільки троє…
Заступник начальника відділу взаємодії з роботодавцями Запорізького міського центру зайнятості Марина Гладкова: «Переселенці не уповні використовують можливості щодо розвитку власного бізнесу»
«Нашому краю потрібні робочі руки», - на круглому столі оголосили приголомшливу цифру: в Запорізькій області працездатні - лише 24 відсотка населення! І все ж робочих місць не вистачає. Переселенці в пріоритеті – вони створюють конкуренцію, що не радує місцевих жителів. А тим більше, інших пільговиків – учасників антитерористичної операції. Ця проблема поки що в зародку, але про неї слід замислюватися вже зараз, - дійшли висновку учасники круглого столу.
Спуститися з небес на землю…
У модульне містечко для переселенців на околиці Запоріжжя щотижня на цілий день приїжджає співробітник Південного районного центру зайнятості (цей центр обслуговує Олександрівський і Комунарський райони Запоріжжя). Фахівець спілкується з бажаючими знайти роботу, привозить газети з оголошеннями і свіжий список вакансій (а потім залишає його в завідуючої містечком, щоб люди будь-коли могли переглянути).
Співробітниця центру Олена Дрозд відповіла на запитання «Запорізької правди» й окреслила ситуацію:
- На обліку в нашому районному центрі зайнятості з початку 2017 року перебувало 50 переселенців. Нині на ньому лишаються восьмеро. На роботу влаштувалося десять внутрішньо переміщених осіб. Проходили навчання за нашими направленнями теж десятеро, а троє навчаються зараз.
- Чи складно знайти роботу саме для переселенців?
- Непросто. Недавно клієнт мені сказав, що в одному місці йому відповіли: мовляв, є вказівка брати на роботу лише місцевих…
- Але ж це нісенітниця і брехня?
- Безумовно. Навпаки – є закон, згідно якого за половину терміну, коли в нього працює переселенець, роботодавцю можуть компенсувати зарплату, єдиний соціальний внесок. Вигідно брати на роботу переселенців!
- На кого, за вашими спостереженнями, існує попит на запорізькому ринку праці?
- На кваліфікованих робітників. Електромонтери, зварники - тільки давай! Але таких професіоналів мало.
- Мабуть, не всі переселенці бажають «спуститися з небес на землю»? Вам часто доводиться стикатися з «капризами»?
- Нових переселенців безпосередньо з Донеччини, Луганщини, із зони АТО тепер обмаль. А коли вони тільки-но масово звідти приїхали, дійсно, дехто проявляв невдоволення: мовляв, у вас тут не такі зарплати, які були в нас удома. Найважче знайти роботу тим, у кого вища освіта. Нерідко пропонуємо переселенцям перевчитися або зайнятися бізнесом. Центр зайнятості надає одноразову допомогу для старту підприємницької діяльності. Благодійні організації теж виділяють гранти, щоб люди започаткували свій бізнес. Погляньте: у мене ціла папка таких пропозицій. Тільки беріться до роботи, створюйте власну справу!
- Є успішні приклади?
- Аякже. Приміром, переселенці відкрили чебуречну в районі Великого базару, справа пішла – тепер вони беруть на роботу лише своїх. Бо держава відшкодовує їм половину зарплати цих людей.
- Схоже, переселенцям взагалі надається більше можливостей, ніж іншим безробітним?
- Так. За законом вони в пріоритеті. Приміром, від 45 років і до пенсійного віку кожен працездатний можете отримати ваучер на підвищення освітнього рівня зі спеціальностей, представлених у переліку Міністерства освіти України. Приміром, був бакалавр – став спеціалістом або магістром. Розмір ваучера – до десяти мінімальний зарплат, тобто зараз – до 32 тисяч гривень. Цими грошима можна розрахуватися за навчання. Але, повторюся, на ваучер можуть розраховувати тільки ті, кому за 45. А от переселенців це обмеження не стосується. Ваучери надаються внутрішньо переміщеним особам будь-якого віку.
- Стільки пільг, можливостей – і все-таки працюють не всі?
- Насправді серед працездатних переселенців майже немає тих, хто ніде не працює. Не секрет, що чимало з них влаштовуються на роботу неофіційно.
- Та дехто насправді б'є байдики?
- У нас на обліку стоїть хлопець, який довго не може знайти роботу. Я йому кажу: давайте вас навчимо – під замовлення роботодавця, вже й робоче місце для вас приготовлене. А він: «Та я не знаю… Та мені треба порадитися з батьками…» І ніяк! Отакий інфантилізм…
- Схоже, він просто не хоче працювати?
- Подібних людей зазвичай звуть «соціальні інваліди». Вони отримують допомогу з безробіття, допомогу на дітей. Ще благодійні фонди щось їм підкидують. Діти отримують безкоштовні путівки на відпочинок… У принципі, непогано. Можна й не працювати.
- Але ж є люди, котрі прагнуть трудитися?
- Так. Днями до мене звернулася переселенка-пенсіонерка: має намір знайти на літо тимчасову роботу десь на базі відпочинку. Сама - покоївкою, її чоловік - двірником. Подібні сезонні вакансії є. Я підказала жінці номера телефонів. Ми не можемо реєструвати пенсіонерів як наших клієнтів, тобто як безробітних. Але і пенсіонери, й інваліди можуть скористатися нашою інформацією. Вона для всіх. Якщо люди навіть на пенсії хочуть працювати – ми їм залюбки допомагаємо. Все залежить від готовності людини працювати на тій роботі, що пропонується.
Щасливий шанс для Інни Третьякової
Вона приїхала в Запоріжжя із селища Желанного Донецької області. Звідти кілометрів тридцять до горезвісної Авдєєвки. Може, комусь здасться, що не так уже й мало, але коли день у день на власні вуха чуєш вибухи, то відчуваєш – рукою подати.
- Дуже страшно! Особливо молодший син боявся, - зітхає Інна Третьякова.
З Желанного вони з чоловіком і двома дітьми уперше виїхали восени 2014 року. Інна Олександрівна тоді ще була у відпустці по догляду за дитиною, тому питання працевлаштування перед нею не вставало. Але потинялися в чужому місті по чужих квартирах – і потягнуло додому. Адже в Желанному залишилися рідні, власний будинок, господарство. Батькові 65 років. Він ні за що не бажає зніматися з насидженого місця: ще б пак, все життя будувалися, наживали добро, вростали корінням у донецьку землю…
- Ми подумали: живуть же якось люди - ми теж проживемо. Повернулися в Желанне. Та за півроку зрозуміли, що вижити там практично неможливо, - пояснює Інна Олександрівна. – Удруге приїхали в Запоріжжя у серпні 2016-го. Питанням номер один одразу стала робота. Житло ми підшукали по Інтернету ще в Желанному. Дітей без проблем влаштували у дитсадок і школу. А де працювати? Я звернулась у міський центр зайнятості.
Інна Третьякова - випускниця обліково-фінансового факультету Донецького національного університету. Удома вона працювала не в самому Желанному, а в райцентрі – держслужбовцем. Таким фахівцям у Запоріжжі знайти роботу, ох, як нелегко. От і для неї фахівці центру зайнятості спочатку нічого підходящого не підшукали. Запропонували піти на так звані «громадські роботи» - допомогти в бухгалтерії управління праці та соціального захисту населення Запорізької міськради по Заводському району. Вона погодилася. І це виявилося її щасливим шансом!
У новому колективі оцінили тямущого фахівця, приємну товариську жінку. Коли звільнилася вакансія, її запросили на постійну роботу. Тепер Інна Олександрівна – головний спеціаліст-бухгалтер управління праці та соціального захисту, і зарплата у неї вища, ніж була удома. На Павло-Кічкасі родина винаймає будинок. Тринадцятирічний Микита ходить у школу. Шестирічний Савелій – у дитсадок. Діти не здригаються вночі від вибухів…
- Мені дуже подобається колектив, в якому я працюю. Такі чудові, чуйні люди! – ділиться Інна Олександрівна.
Їй пощастило? Так. Але тільки тому, що вона не сиділа, склавши руки, а погодилася на так звані «громадські роботи» й зуміла себе проявити.
- Тепер брат і невістка теж переїхали в Запоріжжя. Чую від інших переселенців: до них тут добре ставляться, а в центрі зайнятості дійсно дуже допомагають, - підсумовує Інна Третьякова.
