Алчевськ, Докучаєвськ, Луганськ і Харцизьк, - міста, які залишили наші герої без можливості повернутися до них найближчим часом…
Що об'єднує цих людей? Статус «переселенці»? Але не тільки! Вони активно інтегруються у громаду Луцька, який вже понад два роки є їхнім новим домом.
Юлія Лементар, переселенка з Алчевська, одна з перших в Україні відстояла своє право голосувати на місцевих виборах. Право виборювала у Луцькому суді першої інстанціі.
"Ми хочемо щоб нас вже прийняли місцеві жителі. Прийняла міська влада. А не так що «понаїхали» і поїдуть…Ні.. Ми вже тут живем".
Наразі такі позови не подаються активно через відсутність вільного часу у переважної більшості переселенців. Робочі години припадають на години роботи суду. За словами Юлії, чимало переселенців працює за містом. Від сторонніх осіб такі заяви не приймають. Вона намагалась подати позов за брата, який працює і не має для цього часу - їй відмовили. Саме тому, на думку Юлії, багатьом так важко зробити цей перший крок. Коли буде рішення Апеляційного суду – буде більше мотивації у інших.
З тих переселенців, з ким спілкується Юлія, мало хто планує повертатись. Першочерговою проблемою залишається житлове питання. "Дуже дорого винаймати і важко переїзджати кожного разу за зміни умов оренди"- ділиться Юлія.
Бажання вирішити саме цю, житлову, проблему та допомагати іншим, спонукають до дій ще одну переселенку з Дондасу в її боротьбі
5 кілограмів документів було надано до суду колишнім майором міліції Валентиною Любушкіною за-для підтвердження свого права на визнання її постраждалою від агресії Російської федерації.
У першу чергу її цікавить відшкодування вартості втраченого житла. Дім, де знаходиться її квартира на Донбасі, потрапив під обстріл. Зараз він дуже пошкоджений. Взявши приклад з Ірини Виригіної, переселенки, чиї інтереси представляла ВГО «Сила права», Валентина звернулась до цієї організації і вони разом пішли шляхом боротьби. У суді першої інстанції вже здобули перемогу .
«Нас залишили повністю на самовизначення стосовно житлового питання. І, мабуть, досі думають, що проблема зникне сама собою. Тому й вирішила себе захищати самостійно. Щоб якось вижити. Не маючи даху над головою стільки часу поспіль, - це дуже важко».
Валентина планує повернутись до своєї фахової діяльності юриста. Пройшовши власний шлях боротьби, хоче допомогати іншим переселенцям, які мешкають у Луцьку.
Але ще одним, більш приємним, видом занять для пані Валентини став розпис керамічних виробів. У такий спосіб вона спочатку лікувала біль від втраченої домівки та стрес від неочікуваних змін у житті. Сьогодні вбачає у творчості лише діяльність для душі. Тепло живих фарб рятує від депресії.
«Це для мене хоббі. Робити з цього бізнес я не збираюсь… Хоча зараз мене запрошують у музей під відкритим небом, щоб влітку чи навесні я могла приїздити з цими всіма речами…»
Ще одна нова лучанка, Ірина Голощапова, привезла до міста свої давні мрії і завзято втілює їх в життя
«Дари Макошь» - так називається спільнота, ідейною натхненницею якої вона стала. Таку назву обрали тому, що Макошь - це Жінка–богиня, котра виплітає нитку Долі…
На власний манер плете долю й Ірина, створивши самотужки для себе зайнятість і самореалізацію, стрімко і захопливо інтергуючись у нове місто, нове життя.
Раніше мисткиня працювала у Донецькій податковій інспекції. Викладала економіку і маркетинг. Оселившись у Луцьку, почала навчати різноманітним видам творчості. Спонтанне малювання й декупаж, виготовлення прикрас й організація спілкування для жінок-переселенок і корінних лучанок – ось коло її нинішніх інтересів. У клубі "Патріот Батьківщини", який є структурним підрозділом Палацу культури місца Луцька, Ірина організовує не лише навчання, а й уроки латиноамериканськихх танців з фотовиставками. Нове місто допомогло розкрити ії творчий потенціал. Випадкова зустріч з керівником клубу "Патріот Батьківщини" ,Ольгою Тихою, дозволила Ірині фактично створити жіночий коворкінг на базі клубу.
«В Донецьку я тільки мріяла про те, щоб попрацювати у творчій сфері, зробити якісь майстер-класи. Але то було лише в думках. У Луцьку зійшлося все. Задуми і можливості, умови для здійснення мрій. Я створила собі роботу, на яку йду, мов на свято".
Мисткиня знайшла себе в новій діяльності. Наразі допомагає іншим жінкам зробити те саме...
Ще одне нове надбання Луцька - Простір для роботи, творчості і відпочинку. Саме такий проект з'явився в місті з переїздом до нього сім'ї Ткачових з Донецька.
Нині тут зустрічаються творчі люди з усієї України. Працює школа каліграфії, коворкінг-центр, проходять виставки і зустрічі у різних форматах. Тепер Луцьк має затишне місце для розвитку.
Творчість, боротьба, взаємодія - ось шляхи якими йдуть наші герої. І кожен з них не має наразі намірів зупинятись чи повертатись на Донбас. Вони вже відчувають себе лучанами.
Різні шляхи - але саме вони допомагають відчути цим людям знову смак до життя. І бути не тільки не обузою новій для себе громаді, а й привнести значну користь своєю творчою діяльність чи прикладом незламної боротьби за свої права.
E1s�3}1�O4
